Творчість учнів

Вірш Захарченко Наталі, учениці 9-А класу

Завжди в нашому серці

Березневого дня у сім’ї кріпака

Народивсь геніальний хлопчина –

Борець правди й добра,

Син величної неньки Вкраїни.

Його голос гучний пролунав на весь світ,

Розбудив, сколихнув всіх знедолених,

Дав надію і віру, підняв із колін

І повів за собою нескорених.

Затремтіли в палацах стіни,

Розвалились стальнії окови!

І збулись віковічнії мрії –

Засіяла зоря щастя й волі.

Тихо плеще широкий Дніпро,

Заколисує спокій твій вічний.

Квітне буйно вишневий садок,

Зеленіють ліси віковічні.

Завжди в серці у нас

Твоє слово нетлінне, величне.                    

 Ми тебе не забудем, Тарас,

 Наша шана до тебе  вічна!     

Вірш Володимира Власюка, учня 9-Б класу,  переможця обласного конкурсу "Нехай весь світ дивують нині діти неньки України"

Пам'яті Шевченка

"Мені тринадцятий минало"…-

Тарас Шевченко написав.

Це так мені на серце впало,

Що я читав і міркував:

-Оце вірші,оце людина ,

Поет, художник, патріот!

Він справжній син твій, Україно,

Кобзар, який любив народ!

Вклонявся щиро Батьківщині

Та матір, жінку прославляв.

Вcі ми читали"Катерину"-

Він цю поему написав.

Нас захопили"Гайдамаки",

"Кавказ", "Чума" та "Заповіт".

Вклонюся низько я поету,

Якого знає увесь світ.

Вірш Пуриги Валентини, учениці 9-А класу

Ми пам’ятаємо тебе, Тарасе,

Ми  слово чуємо твоє –

Летить через віки, прекрасне,

В людських серцях воно живе.

Ми стежкою йдемо, Тарасе,

Що геній твій для нас проклав,

І світло вдячності не згасне –

Правдивий шлях ти показав!

Ми славимо тебе, Тарасе,

Ти – голос наш, пісня і душа!

Муки всі твої, Тарасе,

Не марно ти переживав.

Ми не забудемо тебе, Тарасе,

Бо ж вічний ти, як наш народ,

Низький уклін тобі, Тарасе,

За відданість і за любов…

Оповідання Перекути Анастасії, учениці 9-Б класу Новгород-Сіверської гімназії №1 ім. Б. Майстренка, лауреата обласного конкурсу "Нехай весь світ дивують нині діти неньки України"

Віра, надія, любов

         Дмитро сидів біля вікна і задумливо дивився на засніжені хати, дерева та маленьких кошенят, які жалібно тулилися одне до одного, щоб хоч якось зігрітися. Хлопець дуже любив тварин, йому було боляче бачити, як малюки мало не вмирають від холоду. Юнак і підгодовував їх, і хотів забрати до себе в кімнату, але тітка Поліна, у якої він тимчасово жив, мала страшенну алергію на шерсть, пух, та пір’я. Погана погода та бідні кошенята – це все дрібниці порівняно з трагедією, яка сталася в житті хлопця.

         Дмитрик виріс без батька. Матуся для нього була всім: і другом, і батьком, якого дуже не вистачало, і, звичайно ж, люблячею ненею, яка шалено його любила та мріяла про щасливу і безхмарну долю для своєї дитини. Жили вони бідно. Мати цілодобово працювала, щоб прогодувати та одягнути сина. У свою чергу, Дмитрик підростав дуже стриманим, самостійним та відповідальним хлопцем. Це була своєрідна дяка за  старання і зусилля матері.

         Ось Дмитру вже двадцять один. Він сильний, мужній парубок, гарна підтримка для матері, а особливо в такі важкі  для  родини часи, що настали.

         Останній рік Олену Петрівну тривожив сильний головний біль. Кожного вечора, приходячи з роботи, вона скаржилася сину на свій стан і пила пігулки, які начебто покращували її самопочуття. Врешті-решт, Дмитро вмовив матір звернутися до лікарів за допомогою.

         Вісімнадцятого січня Олена Петрівна і Дмитро пішли до лікарні. Хвору обстежили, і результати були невтішні. У Олени Петрівни виявили пухлину  головного мозку, яка з кожним днем ставала більшою. Мама збирала речі до лікарні.  Дмитро ж, не гаючи часу, підшуковував одразу декілька можливостей заробити грошей.

         Пройшов тиждень. Дмитро продав будинок і щодня працював як раб, щоб його найрідніша людина не пішла з життя. Зранку він розвантажував вагони, вдень був офіціантом, а ввечері, виснажений та голодний, ішов у лікарню до нені, підбадьорював її та казав, що все буде добре.  Вони разом поїдуть до моря, бо знав, що море – це  мрія Олени Петрівни. Так проходив кожен день юнака.

         Першого лютого на Олену Петрівну чекала важка операція з видалення пухлини. Бідолашний Дмитро не знаходив собі місця від хвилювання. Усі в лікарні заспокоювали та підтримували хлопця. Нарешті, після довгих очікувань  лікар  тихим, але впевненим голосом пояснив, що Олена Петрівна -  сильна жінка і гідно витримала операцію, тому  скоро прийде до тями. Дмитро ще ніколи не почувався таким щасливим. Серце в його грудях мало не вистрибувало, він не міг розмовляти, а тільки посміхався.

         За декілька годин Олена Петрівна  прокинулася.  Дмитро сидів біля її ліжка  і міцно тримав рідненьку за руку. Мати й син не могли натішитись, що нарешті в житті настає біла смуга.

         Наступного дня до лікарняної палати зайшов лікар і повідомив чудову новину про те, що пухлина виявилася доброякісною і Олена Петрівна тепер  здорова . За два тижні Дмитро зустрічав матір із лікарні. Родина сяяла від радості, і їхньому щастю не було меж.

         З настанням літа мати й син здійснили давню мрію і поїхали відпочити до моря.

         Отже, головне – це віра в краще, яка не покине вас без вашої згоди, а любов та підтримку забезпечать ваші близькі та рідні. І не треба перевіряти та поринати в безнадію, я кажу правду...